"...Приймач передав дощі і грози по всій Україні, і вже за Кагарликом запахло дощем, але справжня гроза була ще попереду, ми їхали їй назустріч, ми доганяли хмари, вагітні тією грозою, і мовчки курили, мовчки слухали музику, яка виповнювала салон, як дим. Я не сказав Сані навіть про те, що довкола «мого» будинку блукав Кінг Конг, — боявся, що вона видряпає йому очі, як тільки ми ступимо на поріг «Млина», я багато чого їй не казав, хоч, може, і треба було, можливо, тоді усе б вийшло трохи інакше, інакше, інакше, та поки що вгорі тільки збиралися хмари і корчилися від породільського болю, а коли в салон полився несамовитий голос моєї любої приятельки Марини Одольської, коли вона заспівала свою «Божевільну», то я побачив у хмарах маленьке голе дитятко і провів долонею по очах..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий