"...Предыдущим вечером мы провели заключительное испытание этой хрени, и все работало на большой: и сама Завеса, и освещение, и лазеры, и магниевые заряды, и дымовые шашки — в общем, все. Еще мы приобрели новую акустическую систему, настолько громкую, что даже Уэс приутих. Я всем тогда рассказывал, что нашу старую купила одна абердинская компания для своей каменоломни; они направляют ее на гранитный утес и гоняют Sex Pistols на максимальной громкости: и дешевле динамита, и эффективнее..."
"...Обрисуем обстановку. Sex Pistols еще не вышли из египетского плена; до того момента, когда они вывалят весь язык неблагополучных окраин в одну-единственную телевизионную студию, оставался еще целый год. Малкольм Макларен оттачивал до совершенства свою изящную методику обдирания крупных звукозаписывающих фирм: вместо того чтобы выпустить хитовую пластинку, но по неопытности пролететь мимо денег, «пистолз» действовали настолько возмутительно, что фирмы давали им уйму денег, лишь бы ушли и не показывались. Спрингстин только что выпустил в Штатах «Born To Run»: волне еще предстояло захлестнуть Британию. «Цеппелины» все еще продавались, спасибо, вполне прилично.
Так же, как и Джеймс Ласт. Ну и конечно же диско, диско цвело и пахло..."
"...Байдужість . У домашніх мовчазних формах і у формах найкічовішої показухи. Власне, показуха не є байдужістю. Демонстративність не є незалежністю, а лише однією з форм втечі — не завжди, однак, невдалої — від залежності й ваги всього пласту експектацій чи т.зв. обоє 'язків, накладених соціумом м и самим індивідуумом самим на себе. Накладених на голову, як купи лайна з-під священних корів. (Принаймні, після Індії стає зрозуміло, звідки взявся вираз «Но ll у shit !») Але мова не про це. Мова про байдужість очей до сприйняття кольорів і форм, байдужість вух до ідентифікації звуків чи язика до розрізнення температур і смакових якостей. Бо ж однаково предмети, володіючи кольоровими, смаковими, просторовими характеристиками хуй клали на рецептори, створені для їх детального аналізу.
Безсоння . Мала доза щоранку. Кілька кубів кофеїну в вену і твоє бліде обличчя щириться на тебе з люстра, що навпроти ліжка, щодня, щоразу. В не твоєму помешканні й інколи навіть дуже комфортно, але очі робляться все ширшими й болючішими. Як ширококутний об'єктив. Високочастотний гавкіт псів на повідках, високочастотне «Ану, перестань!» їхніх ґаздинь, твої, знову ж, блядські очі і секреторні чари в його кампарі. Зубний біль як есенція безсоння. Друг його — гастрит. Починаєш говорити про хвороби — тобі піздєц.
Марла заслабла і швендяла по хаті зашмаркана. Слухала при тому SЕХ РІSТОLS і підвивала Сіду Вішезу в «Му Waу»..."
"...— Марлі спокійно на Мальті, — сказала Марла Артурові, — Марлі нудно на Мальті, — сказала вона йому за півгодини, — Марлі охуєнно на Мальті! — Повідомила вона ще трохи згодом, вклацкавши півпляшки непоганого місцевого вина.
— І жили вони в готелі «Мармітаж» із акварелями на стінах, і слухали вони SЕХ РІSTOLS… — мрійливо констатував Михась.
А, ну, значить, все одно росіяни, одна ж держава в нас була, розділили взяли її тільки! (Рос)..."
