"...— А що мені зіграти?
— Може, «Зелену річку». Зумієш? — З кишеньки для годинника в джинсах він витяг медіатор і простягнув мені.
Мені вдалося його взяти, не впустивши.
— Ключ тут — Е? — Міг би й не питати. Уся ця херня починається з Е.
— Сам вирішуй, малий.
Я перекинув через голову ремінь і прилаштував його на плечі. «Яммі» висіла низько (Норман Ірвін був набагато вищим за мене), але я сильно хвилювався й навіть не думав про те, щоб відрегулювати довжину ременя. Я взяв акорд Е й аж підскочив від того, як гучно він прозвучав у закритому просторі музкімнати. Норм широко всміхнувся, і ця усмішка (що оголила його зуби, які в майбутньому мусили завдати йому чимало клопотів, якби він не почав за ними доглядати) поліпшила моє самопочуття.
— Малий, двері зачинені. Врубай звук і лабай.
Гучність звуку стояла на 5. Я підняв до 7, і УАНННГ, що прозвучав внаслідок цього, був приємно гучним.
— Я ні хріна не вмію співати, — знову зізнався я.
— Співати тобі не треба. Співаю я. Ти просто грай ритм.
У «Зеленій річці» був базовий рок-н-рольний ритм, не зовсім такий, як у «Черрі, Черрі», але схожий. Я знову вжарив Е, паралельно прокручуючи в голові першу фразу пісні й розуміючи, що граю правильно. Норман почав співати. Його голос майже губився на тлі звуку гітари, але я чув достатньо, щоб зрозуміти — горлянка в нього така, як треба.
— «Забери мене туди, де тече холодна вода, так…».
Я перейшов на А, і він замовк.
— Хай лишається Е? — спитав я. — Вибач, вибач.
Перші три рядки всі йшли під Е, та коли я знову перейшов на А, з яким здебільшого має справу рок, все одно було не так.
— Де? — спитав я в Нормана.
Він просто дивися на мене, запхавши руки в задні кишені. Я прокрутив пісню подумки, потім знову почав. А коли дійшов до четвертого рядка, то перейшов на С, і цього разу все було як слід. Мені довелося почати спочатку, але тепер це було завиграшки. Все, що нам потрібно було, — барабани, бас… і, звичайно, соло-гітара. Джон Фоґерті з «Кріденс»* давав такого жару на тому соло, що мені й у найшаленіших снах приснитися не могло
— Давай сокиру, — сказав Норман.
Я простягнув йому гітару, жалкуючи, що треба віддавати.
— Дякую, що дав на ній пограти. — І я пішов до дверей.
— Мортоне, стій. — Набагато краще не стало, та принаймні мене підвищили від «малого» до «Мортона». — Прослуховування ще не скінчилося.
Прослуховування?
З шафки він витяг менший чохол, відкрив його і дістав подряпану Кей, напівакустичну (900-Джі, якщо ви ведете рахунок).
— Врубай її у великий підсилювач, тільки прикрути до чотирьох. Цей «Кей» нехріново так фонить.
Я зробив так, як мені сказали. «Кей» підходив моїй комплекції краще, ніж «Яммі», мені не треба було нахилятися вперед, щоб на ньому грати. Медіатор був вплетений між струн, і я його витяг.
— Готовий?
Я кивнув.
— Раз… два… раз-два-три і…
Я був весь на нервах, поки силкувався відтворити просту ритмічну послідовність «Зеленої річки». Та якби я знав, як круто грає Норман, то взагалі б не починав — я би просто втік звідти. Він класно зіграв вступ Фоґерті, з тими самим фішками, що в тому старому синглі «Фантазія». І мене підхопило хвилею.
— Гучніш! — закричав він на мене. — Врубай, пофіг, хай фонить!
Я підняв гучність великого підсилювача до вісімки і знов увімкнувся. На тлі обох гітар і підсилювача, що фонив, як свисток поліцейського, Нормів голос загубився. Але це не мало значення. Я тримався хвилі й дозволив йому мене вести. То було наче ковзати скляною хвилею, що котила безперестанку дві з половиною хвилини...."
* Ідеться про «Кріденс Клірвотер Рівайвел» (скорочено «Кріденс» чи «ККР»), американський рок-гурт, що був популярним наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр.
Фоґерті, Джон — американський музикант, композитор і гітарист, соліст і головний гітарист гурту «Кріденс Клірвотер Рівайвел».
* Ідеться про «Кріденс Клірвотер Рівайвел» (скорочено «Кріденс» чи «ККР»), американський рок-гурт, що був популярним наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр.
Фоґерті, Джон — американський музикант, композитор і гітарист, соліст і головний гітарист гурту «Кріденс Клірвотер Рівайвел».
