"...Ці ритми робили дещо більше, ніж просто радували Річі. Вони допомагали йому почуватися більшим, дужчим, сповненим життя. Коли Френкі Форд співав "Морський круїз", або Едді Кокрен співав "Меланхолію літньої доби", Річі натурально переповнювався щастям. У цій музиці бриніла потужність, яка, здавалося, повноправно належить усім щуплим дітям, товстим дітям, потворним дітям, сором’язливим дітям - невдахам усього світу, коротше кажучи. У ній він відчував відчайдушно шалену електричну напругу, яка мала силу як убивати, так і підносити. Він боготворив Фетса Доміно (поряд з яким навіть Бен Генском здався б сухорлявим і струнким) і Бадді Холлі, котрий, точно як Річі, носив окуляри, і Верескливого Джея Гокінса, який вистрибував на своїх концертах із труни (чи принаймні так чув Річі), і "Довеллз", які танцювали не згірш чорних..."
"...Когда мне было шестнадцать лет, вошло в моду пить а-ля «Ланкастер браун», крепкий, почти черный портер, который посасывали пижонистые мальчики, первые рокеры, с прическами как у Пресли, безумные, как Эдди Кокран и Джин Винсент*, а еще Томми Стил**, наименее известный из них четырех, но который вечером в субботу устраивал настоящий ад в «Two I's», крошечном заведении на Олд-Комптон-стрит. Эта кофейня, ставшая с тех пор легендарной, была такой маленькой, что его слушали снаружи, сидя на крыльях автомобилей или оперевшись спиной на витрины магазинчиков. Народ стоял до самой площади Пикадилли. Я и мои приятели хотели быть похожими на этих типов, потому что вокруг них всегда вились стайки девиц, юных бесстыдных созданий с лошадиными хвостиками и в коротких брючках, таких узких, что в карман нельзя было втиснуть носовой платок. Даже зимой на них были надеты только облегающие пуловеры и ничего сверху, только «распашонки», что-то вроде верхней части футболки, разрезанной в местах, где топорщились соски, специально чтобы приводить в бешенство этих господ в котелках из аристократического Уэст-Энда. А мы любили джинсы и белые футболки, как у Джеймса Дина в «Ярости жить», мы полировали волосы с помощью геля, начесывая их коком низко надо лбом, и днями напролет рассматривали себя в стеклах, витринах и зеркалах заднего вида, прицепив расческу к поясу своих «леви стросов», любимой тогдашней модели джинсов команды мотоциклистов «Ангелы ада», которые летали по городу на своих «харлей-дэвидсонах». Дэвидсон, Леви, Строс — эти наводящие на всех ужас ксенофобы с нацистскими значками не умели читать этикетки. Ковбойские сапоги стоили безумных денег, поэтому мы надевали остроносые ботинки с резинками, по возможности белыми или из синей искусственной замши. И верх великолепия — эти знаменитые «blue suede shoes», синие замшевые ботинки, воспетые Карлом Перкинсом***, которые бог знает почему моя мать называла обувью алжирцев..."
* Эдди Кокран (1938–1960) — американский певец и композитор, одна из ведущих фигур рок-н-ролла.
Джин Винсент (1935–1971) — один из пионеров рок-н-ролла.
** Томми Стил (р. 1938) — один из первых британских рокеров.
*** Карл Перкинс (1932–1998) — рокер, исполнитель баллад в стиле кантри.
"...Серед речей, які вони продали, щоби перед переїздом з Вермонту
до Колорадо бодай трохи наростити собі поточні активи, була Джекова
колекція з двох сотень рок-н-ролових і ритм-енд-блюзових альбомів; на
надвірному розпродажі вони пішли по долару за платівку. Одним з тих
альбомів, що найбільше подобалися особисто Денні, був дводисковий
комплект Едді Кокрена* з вшитою до нього чотиристорінковою статтею
авторства Ленні Кея. Венді часто вражало замилування Денні саме цим
альбомом, записаним чоловіком-хлопчиком, який жив швидко і помер
молодим… по суті, помер, коли їй самій було всього лиш десять років.
Зараз, о чверть по сьомій (за гірським
часом), у той час як Дік Хеллоран розказував Квімсу про білого коханця
своєї колишньої дружини, вона раптом побачила Денні, котрий перекидуючи з
руки в руку червоний гумовий м’ячик, сидів на сходах між вестибюльним і
першим поверхами і співав пісню з того альбому. Глухим, позбавленим
мелодійності голосом.
— Я іду нагору, перший-другий сходовий
просвіт, — наспівував Денні, — п’ятий просвіт, шостий просвіт, далі
сьомий просвіт… дістаюсь наверх і маю шок — заморився так, що несила
танцювати рок**…"
* Eddie Cochran (1938—1960) — піонер стилю рок-н-рол, вплив якого, попри
його коротку авторську і виконавчу кар’єру, позначився на подальшому
розвитку поп-музики; загинув у автокатастрофі.
** «Twenty Flight Rock» (1957) — пісня, в якій Едді Кокрен співає про
подружку, яка має класну вертушку, і тому він ходить танцювати з цією
дівчиною рок.
