Люко Дашвар "Село не люди": Ірина Білик, українські народні пісні

"...— Добре. А телевізор? Є у вас телевізор?
— Чого ж, був, — Катерина каже. — Тільки зламався. — І ви не знаєте, що в країні відбувається. Так?
— А онде радіо, — Катерина знов осміхнулася — такими чудними гості їй здавалися. — А ще минулого року мені один татків знайомий плеєра подарував. Тільки… він теж зламався.
Тепер до Людки бігаю пісні слухати. Мені Ірина Білик дуже подобається.

— Краще сама заспівай пісню якусь. Твоя мама казала, що ти до пісень свої слова придумуєш, — Денис просить.
— Та я так зразу й не можу, — почервоніла Катерина.
— А давай я рядочок скажу, а ти продовжиш… А тут саме мамка з двору зайшла, бо вже все переробила, а чекати несила. Стала тихо у коридорі. «Ану, — думає, — послухаю, як донька гостей уразить». Денис мить подумав.— Ой на горі два дубки…

Катерина голову опустила й шепоче:
…Люблять Катю парубки,
А Катрусі то не треба,
Заховай мя, люба нене.
Мамка брови звела, руку до грудей приклала. «Оце такої!» — вразилася.
Денис розсміявся.
— Дуже добре! Тільки чого ж таке сумне вигадуєш, Катрусю? А давай іще! Горіла сосна, палала…

…Мого коханого пекла.
А я коханого знайду
По тому адському вогню.
Мамка зовсім розгубилася. До кухні заглядає тихенько. Стоїть Катерина посеред кухні, очі долу — і співає.
— Стоп! Стоп! — Денис просить. — Мені записати треба. Хто б міг подумати?! Це ж зовсім новий пласт народної творчості. Як думаєш, Ігоре?
— Цікаво… От, ніби, що на серці, те й на вустах. Чуєш, Катю! А як би ти продовжила… Била мене мати березовим прутом…
— Ні, такої не можу, — Катерина каже. — І чому?
— Бо мене матуся ніколи не била, — сміється.
— Ну, тоді…Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав… — захопився Денис.

Мамка — до кухні:
— Смачного, гості дорогі. А до кургану ми сьогодні не підемо?
— Підемо, підемо, — Ігор першим підхопився..."

Люко Дашвар "Село не люди": Руслана, Наталка Могилевська, Ірина Білик, Христина Орбакайте, Маша Распутіна

"...— Катька, то що за люди у вас? — питає Людка, і очі горять.

— Учені з міста. Пісні записують, у кургані ритися будуть.

— Пісні? — Людка аж підскочила. — То я прийду до вас? Можна? Я багато пісень знаю. У Миколи стільки касет накупила… Цілу торбу! І Руслана, і Біличка, і Могилевська. І Орбакайте, і ця… як її… Маша Распутіна.

— Вони старі народні пісні записують, — Катерина каже.

— Да? — Людка задумалася. — Ну, нічо’! Однаково прийду, бо ж так цікаво, аж дрижаки під колінками..."

Руслана

Наталя Могилевська

Ірина Білик

Кристина Орбакайте

Маша Распутина

Люко Дашвар "Село не люди": Алла Пугачова

"...Дорога рівна. Мотор гуде. В автобусі Пугачова співає. Катерина заплющила очі. Заснула. Прокинулася вже надвечір. Водій її за плече сіпає:

— Прокинься! Килимівка… У тебе квиток тільки до Килимівки.

— Добре, добре… Зараз…

Пакунок з Ганиними наїдками підхопила. З автобусу вийшла. Озирнулася.

— Як же довго мене тут не було!.."

Люко Дашвар "РАЙ. центр": Філіпп Кіркоров

"...— Технологічна пауза. Повернемося за мить. А он і Марта! Біля дядька виникла симпатична, трохи перегодована жіночка років сорока у чомусь не до діла блискучому. Захоплено сплеснула руками, ніби побачила Філіппа Кіркорова… У чомусь блискучому…"

Люко Дашвар "РАЙ. центр": Густав Малер

"...— Хочете прикол? Хазяйка вважає, що «Чорний квадрат» написав Малєр, а Малевич — то такий маловідомий композитор. Принаймні коли вона обвішувалася діамантами, щоби сяяти у філармонії, то збиралася на Малевича.

— Забашляє, їй і Малевич зіграє. Устане з труни і зіграє, — докинув песиміст Макар.

— Вони жалюгідні й нікчемні, — підвела риску Люба. — Я ніколи не буду так жити. Ніколи! Це смішно..."

Люко Дашвар "Мати все": Шнітке, Мендельсон

"...Година рання. Загс порожній. У величезному, обкладеному пістрявим гранітом холі мерзлі пальми в діжках і штатний фотограф у жмаканому піджаку — ночував тут чи що?

— Фото і відеозйомка. Недорого.

— А де розписують? — розсміявся Стас. — Чи ви тут усі спите й досі? Молодята чекають! Музику давайте. Мендельсона! Чи Шнітке..."

Мендельсон "Весільний марш"

Шнітке "Зізнання у коханні"

Люко Дашвар "Мати все": Ірина Білик, Філіп Кіркоров, Алла Пугачова, Ані Лорак, Олександр Пономарьов

"...«…А в Києві ялинки теж прикрашають? — подумала — злякалася: — Тьху, дурне!» Нащо вона про ту дивну пані думає? Не поїде вона від мамки нікуди. Нащо їй їхати? Хіба вона ліжка інакшого не бачила чи дзеркала? А ті фотки пані, певно, з журналів повирізала. Вони з подружками, як малими були, так і робили. У Вітки цілий зошит і досі зірками заклеєний — і Біличка, і Кіркоров, і Пугачова, і Ані Лорак із Пономарьовим. Усі — красиві… А той хлопець, що пані його фото залишила… Красивіший!.."

Ірина Білик

Філіп Кіркоров та Алла Пугачова

Олександр Пономарьов та Ані Лорак

Люко Дашвар "Мати все": "Несе Галя воду"

"...От пишуть, озонові дірки згублять Землю… Україна підписала Віденську конвенцію 1985 року, Монреальский протокол 1989-го… Чому ж вона продає свої квоти на викиди іншим державам? Це ж те саме, що дарувати зброю вбивці. А сніг на вулицях посипають сіллю. Квіти зникнуть, дерева всихатимуть. А якщо співають «Несе Галя воду, коромисло гнеться. А за нею Йванко, як барвінок в'ється», то Галі краще того Іванка позбутися, бо не може вона сподіватися щирої любові, якщо хлопець спокійно спостерігає, як дівчина з тим коромислом пупа рве..."

Люко Дашвар "Мати все": Альфред Шнітке "Життя з ідіотом"

"...Стас завівся. Стас захотів зрозуміти: на скільки зустрічей зі звичайним хлопцем із Троєщини стане шляхетної панянки, та з кожним новим побаченням усе більше й більше проймався чарами м'якої Лідиної привітності і бездоганної стриманості. Дідько, як… Як вона примудряється не помічати його демонстративно-правильної мови, у якій нема-нема та й прослизне неоковирне слівце з околиці, його ледь прихованого нудьгування біля полотен сучасних художників. І той Шнітке*… Стас чув про Ніцше, а Шнітке — це що таке?..

— Поважаєш філософію? — запитав.

— Можна сказати і так, — відповіла ухильно. — Захоплююся його «Життям з ідіотом».

— Книжка? — спробував угадати.

— Музика, — обережно, а в нього аж щока почервоніла — ляпас, ляпас! Уточнила, ніби перепросила: — Опера.

Глянула на нього, поспішила виправдатися:

— Але лібрето писав Віктор Єрофєєв!

Стасу стало кисло в роті — а хто такий Єрофєєв?.."

* Альфред Гаррійович Шнітке (рос. Альфре́д Га́рриевич Шни́тке, нім. Alfred Schnittke, 24 листопада 1934, Енгельс, СРСР — †3 серпня 1998, Гамбург, Німеччина) — радянський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог, один з найзначніших музичних діячів кінця XX століття.

Люко Дашвар "Битi є. Гоцик": "Несе Галя воду"

"...— Привіт, красені… Ну! Чого насторожилися? Тихо! Тихо… А хто гриви спутав? Біс?

Коні насторожено відводили голови від Гоцикових рук, косували на незнайомця. Гоцик обійшов андалусійців, став збоку, роздивлявся захоплено.

І раптом… Посеред веселого вітру, гомону ромів і шуму потічка розчув тихе відчайдушне скигління. Хитнув башкою. «Пес виє», — подумав, та щось особливе, знайоме до інстинктивних природних реакцій чулося у тому скиглінні.

Напружився, обережно повернув голову на звук — під колесами старого бусика лежала худа виснажена жінка з мотузкою на шиї. Другий кінець мотузки — міцно прив’язаний до фаркопа. Дивилася на Гоцика божевільними від відчаю очима, тихо скиглила. Гоцик остовпів: зі стуленими вустами жінка виводила «Несе Галя воду…»

Язик застряг у горлі. Волосся дибки.

— Українка? — прошепотів самими вустами.

Жінка закивала: умивалася сльозами, благально тягнула до Гоцика руки — врятуй…"

Люко Дашвар "Битi є. Гоцик": "Один раз в год сады цветут"

"...Як маршрутів нема — кидаєшся навмання до колись близького. Побачив Броньчин велосипед біля огорожі. Викотив на порожню вулицю. «До циган поїду, на хутір», — вирішив.

Дурня, звісно. Де на тім велосипеді вночі по ямах?! Завалився раз-другий, покинув Броньчин ровер під соснами при дорозі, пішов навпростець до Сейму. Який-не-який човен знайде, переправиться, а там уже і хутір… Лоша, певно, гарною конякою стало. Ром Петро за кіньми, як за дітьми. Цікаво, Лорд, Ванда і Кассіопея Гоцика впізнають?

Хутір заховався посеред лісу. Не видавав своєї присутності й жодним вогником — чужа людина пройшла б повз нього і не помітила. «Ніби повиздихали», — подумав. Біля циганських хат собаки не брешуть, темно й німо. Тільки від дальнього краю хутора, де місцеві лояльно співіснували з ромами, п’яні волання. «Один раз в год… сады цветут…» А-а-а, таки не повиздихали. Дійшов до Петрового подвір’я, що воно городом у ліс врізалося, перестрибнув через огорожу, ніби хвіртка не для нього. До стайні. А нащо йому Петро? Гоцику з Петром про що базікати? Гоцик тільки на коней гляне…"

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Валерій Гергієв

"...- Познайомимося для початку, - дивився на знервованого, ошелешеного хлопця років 25, що він ніяк не бажав сідати у крісло навпроти столу. Констатував подумки: психічні розлади молодшають.

Підвівся - на рівних. Не підганяв пацієнта, хоч прийом закінчився, вдома чекали дружина і квитки на Гергієва. Зранку зателефонувала давня колега, операційна медсестра Ганнуся - ще за радянських часів працювали в одній лікарні - схвильовано просила знайти час для молодого хлопця, у якого дуже… дуже непрості проблеми. І оскільки години шанованого лікаря були розписані на місяць наперед, довелося затримуватися після прийому, відривати хвилини від Гергієва. А то й зовсім про нього забути. Знав: перший візит до психотерапевта апріорі не буває коротким...."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Таке That “Love, love”

"...Макс чув, як за Ганною Іванівною і Дорою зачинилися двері. Сіпнувся до аптечки у ванній кімнаті - де тут снодійне?! Відпочити, виспатися, набратися сил і до справ, бо у голові вже варилася баланда - сучка, сучка… Проковтнув дві пігулки, упав на диван, врубав “Love, love” “Таке That”. “А по цимбалах… - розмахував шаблею, та рука вже слабла. - Нормально. Усе нормально. Три слова? Я. Я. І втрете Я. Мені ті китайські вітражі - п’яте колесо… Моноліт. І думати, думати! Брак інформації… Той поважний пан… Я й не здогадуюся, які причини змусили його вибухнути… Може, та привітна жінка годиною раніше отруїла його матір, переписала на себе його майно, а чи просто назвала огидним козлом… А я по калюжі… Якого біса?! Думати, думати… Завтра… А тепер… спати…”

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Монтсеррат Кабальє

"...Як здоров’я Ореста Давидовича? - для годиться.

Таточка зітхнула розгублено.

- Єва-Марія сказала: носити мені чорне…

- Яка ще Єва-Марія? - зацікавилася пані Женя головним. А й те: чи їй здоров’ям Ореста Матусова опікуватися?! Та хай хоч сьогодні охолоне.

- Як?! Ви не знаєте? - Таточка теж правильно розставляла пріоритети. - Єва-Марія… Пророчиця з Македонії. Вона теж у Струміце народилася. Як і Ванга. Усе наперед знає. Кажуть, у неї Саркозі бував. Монтсеррат Кабальє. І балет з Марийського.

Пані Женя насупилася: тепло, тепло… А як - щоби гаряче?

- То ви з Македонії повернулися? - усміхнулася привітно.

- Ми з Орестом Давидовичем по задвірках не їздимо, - образилася Таточка.

- А де ж пророчицю надибали?

- У Києві на Костьольній, - кліпнула оченятами Таточка. - Єва-Марія приїхала у місцях сили помолитися. Певно, й не дійшла ще до Лаври. Людей приймає з ранку до ночі..."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Святослав Вакарчук, "Бумбокс"

"...А тут… Макс казиться: сто справ, часу крапля! Ганна Іванівна метушиться, мобільний до вуха приріс, вісім рук виросло, як у індійської богині Калі, - усе встигне! Без проблем! Квіти - двадцять композицій забрати із салону на Мечникова і ще три оберемки ромашок із садового центру на Борщагівці, олов’яні ложки і миски - триста комплектів, проконтролювати доставку. Меню - наїдки, напої. Дивне меню! Перепрошую, нема питань! Скатертини, серветки, симфонічний оркестр з філармонії для офіційного початку, Вакарчука чи “Бумбокс” після третьої чарки - щоби гості не розслаблялися, танцювати не кинулися, слухали - хвала Господу, віршовані думки ще складають в Україні. Десерту не буде. Аукціон. Триста вовняних ковдр уже завезли-а вони навіщо?! І найголовніша інтрига - до місця проведення балу треба добиратися пішки. Юлія Скачко перевіряє список запрошених гостей і пресу, Август Альфредович скептично кривить вуста:

- Це неподобство, Максиме Володимировичу! Ви дискредитуєте фонд! І бал як знакову подію у житті фонду.

Макс скаженіє від збудження:

- Це не просто бал. Це маніфест.

Так он як вони тут Різдво святкують…."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": "Горіла сосна"

"...Дора Саламан пам’ятала свою радість. Вона нічим не різнилася від радощів звичайних людей.

Перша радість - усе життя аж до того дня, коли мама не поїхала на заробітки. Ох, уже дітлахи заздрили, бо Дору після уроків батьки забирали з інтернату щодня, а не тільки на вихідні. А вдома… Мама киселицю подавала справжню, з вівса, а не як ото ліниві ґаздині з “Геркулесу”. І коропа запікала, аж слинкою зійдеш, поки дочекаєшся. А при погоді, як грибами і туристами не пахло, тягла їх із татом на замкову гору до старовинних руїн, щоб отут, на висоті дивитися на теребовлян- ські дахи і співати на весь голос, бо ж нікому не заважаєш. І Дора підспівувала. Диво. Мама казала: “Ти чудово співаєш, сонечко!” Дора усміхалася, очей з маминих рук не зводила, бо мама співала й рукою позначала для доньки ритм. І виходило. От би самій почути… А татові як мама - “Горіла сосна, палала…” А він їй - Дора по вустах читала - “Поцілуймося, мила… Поцілуймося доволі…” А чи читав мамі свої вірші. Мама сміялася, обіймала тата, Дора хапала за ноги їх обох, притискалася - ох же, люблю я вас!.."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Василь Іванович Агапкін "Прощання слов’янки"

"...- Перепрошую… Дівчина щойно тут була… Де ділася?

- Певно, пішла…

- А чому вона тут… стояла?

- Не знаю… Мене на цю ділянку тиждень тому перевели. Оце тиждень її тут і бачу. Постоїть-постоїть собі і йде.

- А картонку тримає… Що на ній написано?

- Хтозна! Я біля неї не крутилася. Я отаких дурнуватих не люблю… Чого ото тирлуватися день у день? Діла нема, чи що?..

Яке паскудство!

Зиркнув на тітку дикувато, як божевільний, що йому лікарі лоботоміею пригрозили, на автопілоті - геть. Косував на перехожих: голий! Усі бачать: Тополиною алеєю - до Леніна. Під монументом зграйка пенсіонерів у шахи під “Марш слов’янки” рубається. Вони з Любою теж… у шахи грали..."

Люко Дашвар "Битї є. Макар": Queen "The Show Must Go On"

"...— Так! Усім тихо! Ще не час. Нам на десяту треба було підходити. Поки відбір не розпочався, пропоную скласти чергу. Я — перший!

— Приїхали! Він перший… Та я тут з шостої ранку! — крикнула красива, як світлофор, жінка у смугастому пальті. — Я перша. За мною бабця була… У кедах і з мобільним телефоном. Щось не видно. Може, померла?

Юрба заходилася впорядковуватися. Слова, лікті, лікті…

— А точно по сто доларів платитимуть?

— А то! Я про такі шоу чув. Мій сусід після такого шоу тачку купив…

— Родичів не беруть. Я знаю.

— Що ти брешеш?

— Сто баксів? Мопед куплю!

— Де ти бачив мопеди по сто баксів?

— Добре, щоби шоу тривало і тривало. Чули? «Шоу маст гоу он!» Я би на рік записався…

— Дівко! А ти тут якого тирлуєшся? У тебе ще точно паспорта немає!

— У мене досвід великий…"

Люко Дашвар "Биті є. Макар": Madonna, Ірина Білик

"...Стара не вважала себе старою. Озиралася на Мадонну, Демі Мур, але частіше на Ірину Білик. Із нею іноді заочно ставала до суперечки: якого біса на люди мальчиків виводити?! Е, ні! Марта не така наївна. Марта напевно знає: на життя треба генерала шукати, а що ти собі для серця і здоров’я маєш — при собі й тримай. Щоб не наврочили… Оце намолила собі Сашка, розщедрилася здуру — надто вже до серця припав. А тепер хвилюється — аби не задурно… Як не бачить його, усе цифри складає, і волосся дибки: за два місяці двадцять п’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто один долар профінькав. А як він одяг скине й голий апартаментами — Аполлон, — так ще би давала й давала, усе би задля нього зробила… Хіба що справи би не відклала: надто дорого заплатила за нинішнє благополуччя. Так і Сашко справу на перше місце ставить. Може, того й злигалися, що Марта побачила у білявому студентові себе саму тринадцять років тому..."