"...Гурт із шести музикантів непогано імпровізував. А перед ними екстатично переступали з ноги на ногу в пишних бордових хорових мантіях шість тілистих дівчат: Девіна Робінсон і «Вільшанки ґоспелу». Їхні білі зуби сяяли на тлі коричневої шкіри облич, а руками вони сплескували над головами.
Сама Девіна протанцювала вперед із бездротовим мікрофоном у руці, видала мелодійний крик, що нагадував Арету в часи її розквіту, і завела пісню.
Я живу з Ісусом в серці, Я живу, я живу, А потім на небеса я піду, Хоч сьогодні можу йти, Бо він змив мої гріхи, Я живу з Ісусом в серці, я живу!
Вона жестами закликала вірян підспівувати, й ті охоче послухалися. Ми з Г’ю зайняли місця позаду всіх, бо на ту мить у наметі, розрахованому десь на тисячу людей, лишилися тільки стоячі місця. Г’ю нахилився до мене й прокричав на вухо:
— Заціни співачку! Крута!
Я кивнув і став плескати в долоні разом з усіма. У пісні було п’ять куплетів і повно «я живу», та коли Девіна закінчила співати, по її щоках рясно стікав піт і навіть візочники завелися. Завершила вона ще одним завиванням у стилі Арети Франклін, високо здійнявши мікрофон. Органіст і провідний гітарист відчайдушно підтримували той фінальний акорд..."
