"... Далі на галявині Міського центру йому було видно стенд, на якому березневого дня яскраво синіми літерами сяяло оголошення:
АГОВ, ЮНЬ!
УЖЕ 28 БЕРЕЗНЯ
РОК-Н-РОЛОВЕ ШОУ АРНІ "ВУ-ВУ" ҐІНЗБЕРГА
ДЖЕРІ ЛІ ЛЬЮЇС
"ПІНГВІНИ"
ФРЕНКІ ЛАЙМОН & "ТИНЕЙДЖЕРИ"
ДЖИН ВІНСЕНТ & "БЛУ КЕПС"
ФРЕДДІ "БУМ-БУМ" КЕННОН
ВЕЧІР ЗДОРОВОЇ РОЗВАГИ
Це був концерт, на який Річі дуже хотілося б потрапити, але він розумів, що не має на це жодного шансу. До уявлень його матері про здорову розвагу не входив Джері Лі Льюїс, який повідомляяє американській молоді про те, що "в нас уже є курчата в коморі, чиїй коморі, якій коморі, моїй коморі". Як на те пішло, не входив також і Фред Кеннон, чия "милочка з Талахасі має високе шасі". Вона була готова визнати, що підлітком-малявкою віддала данину моді й упаданню за Френком Сінатрою (якого сама називала Френкі Чванько), але, як і мати Біла Денбро, смертельно ненавиділа рок-н-рол. Від Чака Беррі її кидало в жах, вона проголошувала, що від Річарда Пеннімена, ідомого його підлітковому й передпідлітковому електорату як Малюк Річард, їй хочеться "ригати, як курці"..."
"...Далі навпроти ліжка стояв програвач, найого кришці лежала білизна. Білл розклав білизну по шухлядах комода, а потім узяв зі столу платівки. Потасувавши їх, вибрав півдюжини. встановив їх на товстий шпиндель і ввімкнув програвач. "Флітвуди" почали співати "Приходь ніжно, мила"*.
Річі затис собі носа.
Попри гупаюче серце, Білл вищирився:
- В-в-вони н-н-не люблять р-р-рок-н-рол, - сказав він.- Ц-ц-цю аони п-п-подарували мені на д-д-день народження. І ще д-д-два диски П-п-пета Буна й Т-т-томі Сендса**. М-малюка Р-р-р-річарда і В-в-верескливого Джея Гокінса*** я ставлю, коли їх н-н-нема вдома. Але якщо вона ч-ч-чутиме м-м-музику, вона д-д-думатиме, що ми в мене в кімнаті. Х-х-ходімо..."
* "The Fleetwoods" (1958-1983) вокальне поп-джазове тріо у складі співака і двох співачок; "Come Softly to Me" - їхній перший, сентиментальний хіт.
** Pat Boone (нар. 1934 р.) - другий за популярністю після Елвіса Преслі співак наприкінці 1950-х - початку 1960-х, значно "пом’якшений" імітатор рок-н-ролу.
Tommy Sands (нар. 1937 р.) - популярний серед підлітків співак і актор.
*** Little Richard (Малюк Річард, справжнє ім’я Річард Пеннімен, нар. 1932 р.) - композитор, співак, піаніст, "архітектор" рок-н ролу.
Screamin' Jay Hawkins (1929-2000) - ритм-енд-блюзовий співак, композитор, актор з потужним оперним голосом, схильний до самопародії і кумедних сценічних шоу.
"...Н-н-ну що т-т-ти за гівнюк такий, Дж-Джорджі, – промовив Білл, але цілком дружньо, відсовуючи на нічному столику подалі предмети, пов’язані з його хворобою: порожню склянку, графин з водою, серветки "Клінекс", книжки, слоїк мазі "Вікс вапоРаб", запах якої в Білла все життя ассоціюватиметься з важкими від слизу грудьми, кашлем і забитим шмарклями носом. Там також стояв старенький радіоприймач "Філко", з якого звучав не Шопен і не Бах, а якась мелодія Малюка Річарда*... Втім дуже тихенько, так тихенько, що Малюка Річарда було позбавлено всієї його брутальної, первобутньої потужності. Їхня піаністка-мати, яка отримала класичну музичну освіту в Джульярді, ненавиділа рок-н-рол. Він їй не просто не подобався, вона відчувала до нього глибоку відразу..."
* Little Richard (нар.1932 р.) – піаніст і співак з надзвичайно верескливим голосом, "архітектор" класичного рок-н-ролу, автор числених евергрінів у цьому жанрі
"...Я возобновил свои поиски. И на этот раз я с удивлением понял, что, хотя пластинки и расставлены вроде бы по алфавиту, ничего подобного в действительности нет. Под буквой «А» я нашел исполнителей, чьи фамилии начинались на «Г». Под «Б» стоял сплошной Шуберт. Под «В» не было вообще никого.
— Послушайте, — окликнул я продавца, — я что-то не понимаю вашей здешней системы.
— Зато я понимаю, — буркнул продавец. — А что вы ищете?
Я на секунду задумался.
— «Бич Бойз».
— Посмотрите на «П».
— «П»?
— Или на «С».
— …Почему?
— «Пет Саундз».
«Пет Саундз» — самое то. Этот альбом был связан с моим детством даже больше, чем Литтл Ричард. Он пришел уже после того, как я научился говорить, когда я мог уже самостоятельно выбрать пластинку, а потом залезть на стул, чтобы дотянуться до проигрывателя и опустить адаптер без чьей бы то ни было помощи. И во весь голос подпевать.
На славном шлюпе «Джон-Би»
С дедулей мы в порт пришли
И по Нассау лихо гуляли целых три дня.
Шериф Джонстон, отстань от меня.
Мне так хреново, отстань от меня.
Отстань от меня, отстань от меня,
Мне так хреново, отстань от меня.
Пока что все вроде в порядке, сказал я себе. Пока что все…
"...— Вам помочь? — спросил сидевший за прилавком парень.
Я присмотрелся, не знакома ли мне часом его внешность. Да нет, вроде бы нет. Сколько я помню, у меня никогда не было знакомых, носивших волосы собранными в хвост, — не из принципиальных соображений, а просто так уж оно выходило.
— Да нет, — сказал я, — я сам посмотрю.
— Ага, — кивнул продавец, — а потребуется помощь, так сразу спросите.
— Само собой.
Он еще раз кивнул и вернулся к чтению журнала.
Я прекрасно знал, что мне нужно. Некий катализатор из области моих самых ранних детских воспоминаний. Нечто такое, что я слышал вокруг себя в то время, когда еще только начинал говорить. Самые, сколько возможно, далекие воспоминания. Литтл Ричард.
Вот только где он будет, на «Л» или на «Р»? Можно ли считать Литтл именем, или это часть фамилии?
Я решил, что нет, но все равно проверил на «Л» и сразу же наткнулся на то, что нужно. Странно вот только что здесь же, на «Л», стояли Чабби Чекер и Фэтс Домино. Но как бы там ни было, величайшие хиты Литтл Ричарда нашлись без малейшего труда.
— А вот теперь, — сказал я, протягивая свою находку продавцу, — мне очень даже пригодится ваша помощь. Вы можете проиграть кое-что из этого?
Продавец взглянул на отобранную мною пластинку, затем снова на меня.
— Какую конкретно вещь?
Вот уж на этот вопрос я мог ответить сразу, не глядя на конверт.
— «Гуд Голли, Мисс Молли».
Одним ловким, как у фокусника, движением продавец вытряхнул пластинку из конверта, перевернул ее на другую сторону и уронил на вертушку.
— Готово.
С той же небрежной сноровкой он поставил иглу чуть подальше начала дорожки, и музыка зазвучала буквально сразу. А вслед за ней и характерный, ни с каким другим не перепутаешь, голос Литтл Ричарда:
Гуд Голли, Мисс Молли
Это точно, это так.
Гуд Голли, Мисс Молли
Это точно, это так.
Когда трясешься в рок-н-ролле,
Мамин гвалт тебе ништяк.
Во мне сразу же вспыхнула надежда. Все вышло точно по плану, музыка меня захватила. На меня обрушился поток смутных воспоминаний — о том, как я сидел на полу, глядя снизу вверх на папу, высокую фигуру, колдовавшую над проигрывателем, механизмом абсолютно загадочным и стоявшим в недосягаемом для меня месте.
Чувство ностальгии было настолько сильным, что я почти уже ожидал, что прямо сейчас и проснусь. И так бы, возможно, и вышло, не случись с песней нечто очень странное.
Не знаю уж, как могло быть такое, но музыка плавно, без швов и стыков вернулась к своему началу. Как только Литтл Ричард закончил коротенький припев, он запел его снова.
Гуд Голли, Мисс Молли
Это точно, это так.
Гуд Голли, Мисс Молли
Это точно, это так.
Когда трясешься в рок-н-ролле,
Мамин гвалт тебе ништяк.
И теперь, когда я слушал этот припев по второму разу, мне показалось, что слова у него не совсем правильные. Звучали они вроде бы и правильно и все равно были какими-то неправильными.
Когда припев пошел по третьему разу, я сделал знак продавцу, чтобы выключил проигрыватель.
— Что, наслушались? — спросил он, когда музыка замолкла.
— Да, — сказал я и тут же поправился: — Нет. А там что, что-то не так с пластинкой?
— Не так? — нахмурился продавец.
— Она то ли заедает, то ли…
— Вам кажется, она поцарапана?
— Да.
— Она не поцарапана. — Было видно, что продавец слегка обиделся. — Я не торгую царапанными пластинками.
— Да, но…
— Вы слышали, чтобы игла скакала?
— Нет, но… она вроде как повторяется. В смысле, слова. Там же должно быть больше слов, верно?
— Послушайте, — сказал продавец, — эту пластинку крутят не ради слов. Это же Литтл Ричард, а не Леонард Коэн. Если вам не нравятся слова, подберите себе другую пластинку.
— Тоже верно, — согласился я.
— А вот мне, — добавил он, когда я снова повернулся к стеллажам, — эти слова очень даже нравятся..."
"...Сегодня Чарли продал «Шамбли», пьет только воду. Он боится за свое тело, оно ведь в течение пятнадцати лет пробовало эту продукцию практически ежедневно. На своем пивоваренном заводике он был так называемым «нёбом», как на парфюмерных фабриках бывают «носы». Если он сразу остановился, вместо того чтобы периодически позволять себе стаканчик-другой, так это потому, что он ничего не умеет делать умеренно. Это слово ненавидят большинство певцов, как Чарли, так и многие другие, например Малыш Ричард и Чемпион Джек Дюпре, но истинное чемпионство принадлежит Джерри Ли Льюису. Как-то раз директор одного концертного зала арендовал для него «Стейнвей», великолепный рояль. Зная привычку рокера периодически играть ногами, он попросил его уважать инструмент, который стоит целое состояние, а если все-таки ему вздумается играть так, как он привык, делать это по возможности «умеренно». Тот вроде бы согласился. Директор почувствовал облегчение, но, видимо, рано. Великий Джерри Ли появился на сцене, как всегда, с бутылкой бурбона, которую поставил рядом с клавиатурой. Он исполнил свой стандартный набор, не особенно касаясь ногами клавиш, как и было обещано, но затем, охваченный внезапным приступом ярости, обильно оросил инструмент содержимым бутылки, потом поджег, при этом остервенело барабаня вступление к «Great Balls of Fire». Это был самый успешный его хит: он сидел за роялем, пылающим огнем, перед помертвевшим от ужаса директором. Так что в присутствии большинства певцов даже и не произносите этого слова — «умеренно»..."
"...Поки їхав у місто, радіо я не вмикав, але ввімкнув його тепер. Як і мій телевізор, воно отримує програми від керованих комп’ютерами космічних блукачів, що крутяться навколо Землі на висоті двадцяти двох тисяч миль — безумовно, таку ідею з широко розплющеними очима (проте, без надмірної недовіри) вітав би в своєму часі юний Френк Анічетті. Я налаштувався на станцію «П’ятдесяті на п’ятірку» і впіймав «Денні & Джуніорів», вони старанно виводили «Рок-н-рол прийшов до нас, щоб залишитися» — три чи чотири гармонійні голоси поверх дріботливого рояля. Слідом за ними на всю силу легенів заверещав свою «Люсію» Літл Ричард, а потім Ерні Kей-Доу почав жалітися на «Тещу»: «Вона вважає, ніби її поради то велика цінність, але аби вона поїхала десь геть, от це було би рішенням усіх проблем». * Все це так звучало… здавалося таким свіжим і солодким, як ті помаранчі, котрі вдень вибирала зі своїми подружками місіс Симондс. Воно звучало новесеньким. Чи хотілося мені провести кілька років у минулому? Ні. Але мені хотілося туди повернутися. Хоча б заради того, щоб почути, як звучить Літл Ричард у часи, коли він очолює вершини хіт-парадів. Або щоб сісти на літак «Trans World Airlines» без роззування, сканування всього тіла й проходження крізь металодетектор. І ще я хотів знову випити кореневого пива..." * «50-s on 5» — безрекламна радіостанція, що належить корпорації «Sirius XM Radio» і передає пісні 1950—1960-х років з балачками діджеїв сленгом тих років; «Danny & The Juniors» — вокальний квартет, чия пісня «Rock and Roll is Here to Stay» була свіжим хітом 1958 р.; Малюк Ричард (справжнє ім’я Ричард Пеннімен, нар. 1932 р.) — композитор, співак, піаніст, «архітектор» рок-н-ролу, його хіт «Lucille» (1957) входить до репертуару геть усіх виконавців у цьому стилі; Ernie K-Doe (1936–2001) — співак з Нью-Орлеана, «Mother-in-Law» (1961) його найбільший хіт.