"...Выстукиваю первые страницы сценария «Польских дам». Вечером отправляемся на местное кладбище. Побеленный средневековый костел с гробницами рыцарей, отважно грабивших Польшу во времена Северной войны. Ставим свечки на «холмик свежего праха». Дома танцуем под песенки Ника Кейва: праздник так праздник. У рока тоже есть свои могильщики..."
"...— Яка ти… Співачка, письменниця, журналістка… — (Марлі всі ті прикладки ставали поперек горла. Всього потроху, нічого досконало), — красива жінка.
— And I kissed her — good bye — said all beauty must die… — Марла потріпала його русяве волосся. — Пам'ятаєш цю пісеньку?
— Ні, навіть її не знаю.
— Там герой відводить героїню до ставка із дикими трояндами і, не витримавши того видовиська, що вона гарніша за криваві квіти, вбиває її каменем по голові, кладе на воду і в зуби встромляє ту саму дику троянду…
— Красива історія. Можемо повторити… Краще, Марло, вбити вже тебе, ніж відпустити до Непалу… — Марла ніколи не розуміла в таких випадках, жартує він чи ні. Зрештою, вона вже давно не жила бінарними опозиціями.
— Ну, в кожному разі це якось естетичніше, ніж приковувати наручниками до ліжка і тримати отак зо два тижні. Чомусь у таких романтичних історійках момент ходіння в туалет, судно і запах немитого тіла соромливо замовчується. інша річ — плитою в голову. Червона кров, пурпурні мізки посеред троянд на сірому камінні. Хоча, це попса.
"...Из громкоговорителя, расположенного у барной стойки, раздавались странные звуки в стиле стилпан. Она совершенно не интересовалась музыкой и не смогла бы отличить Свена Ингвара от Ника Кейва, но стилпан привлек ее внимание, и она невольно прислушалась. Трудно было представить себе, что кто-то сумеет настроить сковородку, и уж тем более казалось сомнительным, что какая-то кастрюля может издавать звуки музыки, которые не спутаешь ни с чем другим. Лисбет слушала как завороженная..."
