"...Сталося так, що один із приїздів Магістра музики, які траплялися дуже рідко, припав на той час, коли Йозеф, стомлений і виснажений своїм завданням, на превелику силу втримував душевну рівновагу. Магістр зрозумів це з деяких натяків хлопця, але ще більше свідчила про це його неуважність, змарнілий вигляд, неспокійні очі. Магістр поставив йому кілька запитань, проте Йозеф відповідав неохоче, був якийсь скований. Тоді Магістр, стурбований станом хлопця, більше ні про що не розпитуючи, повів його до музичного класу, під тим приводом, що хоче йому розповісти про якесь невеличке музичне відкриття. Він попросив Кнехта принести клавікорди, настроїти їх і помалу залучив його до розмови про походження сонати. Нарешті хлопець трохи забув про свій клопіт, захопився й заспокоївся, вдячно дослухаючись до слів і до гри Магістра. Той не квапив учня, терпляче очікуючи, поки він вийде з своєї внутрішньої глухоти і буде готовий сприймати його науку. І коли настала та хвилина, Магістр скінчив свій екскурс в історію музики, зіграв на закінчення одну з сонат Габрієлі, потім підвівся і, повільно походжаючи по маленькому класі, почав розповідати: — Багато років тому ця соната дуже зацікавила мене. Це було ще в мої студентські часи, задовго до того, як мене призначили вчителем, а потім Магістром музики..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий