"...Той ранок вівторка у жовтні тисяча дев’ятсот сімдесят третього став останнім, коли я вдягнув шкуру. Я вбрався у костюмерній і через Нижній Джойленд дістався середини парку, витискаючи з електрокара всю можливу швидкість. Голова Гові теліпалась у мене на плечі. На поверхню я вискочив за будкою Мадам Фортуни, і якраз вчасно. Головною алеєю йшли Енні, Лейн і Майк. Лейн штовхав поперед себе Майків візок. Ніхто з них не помітив, що я визираю з-за будки, всі троє, позадиравши голови, дивилися на «Колесо Кароліни». Втім, мене помітив Фред. Я підняв лапу. Він кивнув. Потім розвернувся і собі підняв лапу — до того, хто спостерігав за нами з маленької звукової кабіни над службою допомоги відвідувачам. І через кілька секунд з усіх гучномовців полинула музика Гові. Першим був Елвіс із піснею «Пес».
Я вискочив з укриття і пішов танцювати танець Гові — такий собі прибацаний степ у м’якому взутті. Майк широко розтулив рота. Енні взялася обома руками за голову, наче її зненацька охопив скажений біль, а потім розсміялася. Здається, після того я розійшовся не на жарт і показав чи не найкращий свій номер. Я стрибав і скакав навколо Майкового візка, не помічаючи, що Майло робить усе те саме, тільки в інший бік. «Пес» закінчився, і почалася ролінґстоунівська версія «Вигулу пса»*. На щастя, пісенька була доволі коротка, інакше настав би мені гаплик — я й не здогадувався, що зовсім втратив форму..."
* Пісня 1963 р., яку виконував американський ритм-енд-блюзовий співак Руфус Томас.
Комментариев нет:
Отправить комментарий