— Чого ж, був, — Катерина каже. — Тільки зламався. — І ви не знаєте, що в країні відбувається. Так?
— А онде радіо, — Катерина знов осміхнулася — такими чудними гості їй здавалися. — А ще минулого року мені один татків знайомий плеєра подарував. Тільки… він теж зламався.
Тепер до Людки бігаю пісні слухати. Мені Ірина Білик дуже подобається.
— Краще сама заспівай пісню якусь. Твоя мама казала, що ти до пісень свої слова придумуєш, — Денис просить.
— Та я так зразу й не можу, — почервоніла Катерина.
— А давай я рядочок скажу, а ти продовжиш… А тут саме мамка з двору зайшла, бо вже все переробила, а чекати несила. Стала тихо у коридорі. «Ану, — думає, — послухаю, як донька гостей уразить». Денис мить подумав.— Ой на горі два дубки…
Катерина голову опустила й шепоче:
…Люблять Катю парубки,
А Катрусі то не треба,
Заховай мя, люба нене.
Мамка брови звела, руку до грудей приклала. «Оце такої!» — вразилася.
Денис розсміявся.
— Дуже добре! Тільки чого ж таке сумне вигадуєш, Катрусю? А давай іще! Горіла сосна, палала…
…Мого коханого пекла.
А я коханого знайду
По тому адському вогню.
Мамка зовсім розгубилася. До кухні заглядає тихенько. Стоїть Катерина посеред кухні, очі долу — і співає.
— Стоп! Стоп! — Денис просить. — Мені записати треба. Хто б міг подумати?! Це ж зовсім новий пласт народної творчості. Як думаєш, Ігоре?
— Цікаво… От, ніби, що на серці, те й на вустах. Чуєш, Катю! А як би ти продовжила… Била мене мати березовим прутом…
— Ні, такої не можу, — Катерина каже. — І чому?
— Бо мене матуся ніколи не била, — сміється.
— Ну, тоді…Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав… — захопився Денис.
Мамка — до кухні:
— Смачного, гості дорогі. А до кургану ми сьогодні не підемо?
— Підемо, підемо, — Ігор першим підхопився..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий