"...Отож було вирішено все припинити. Марла кохала Х'ялмара. В цім їй навіть не треба було себе переконувати. Х'ялмар був надто гарним, надто розумним, надто сексуальним і надто хвилюючим, щоб його не кохати. Марла постійно боялася втратити його — а яка може бути надійніша запорука втримання закоханої людини, як не страх утрати об'єкту її кохання? Марла все це усвідомлювала. Вона з усіх сил звела колишні «площини почуттів» докупи, в одну площину, і тепер сама, як велетенський тюлень на крижині, лежала на тій площині, сподіваючись захистити її від нового розшарування. Тепер уже вона не була впевнена у бодай найменшому результаті своїх намагань: площина, крижина, монолітне Марлине кохання всупереч усьому мало відображення самого себе у воді, на якій воно плавало. і лише по тій воді, як по натягнутому на п'яльця полотні, Марла могла вишивати всі ті заготовлені орнаменти з назвами «Нове життя», «Постійність», «Гармонія в коханні».
— Раз тільки гак воно й можливо, значить, так воно цікавіше… — зітхнула Марла, вже вкотре намагаючись відігнати від
себе видіння з темно-синього дзеркала. — Цікаво, чи не стукне мені в голову нашвидкоруч потрахатися з ним до того, як зроблю страшне зізнання…
Діставшись до порожньої квартири в Києві, Марла ввімкнула Sonic Youth..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий