среда, 5 июня 2013 г.

Ліна Костенко "Записки українського самашедшого": «Ода до радості» Бетховен

"...Наприкінці квітня загинуло ще двоє миротворців, третій тяжко поранений. Батальйон був обстріляний майже впритул. На вулицях горить українська бойова техніка.
Філіппіни вже вивели свої війська.
Іспанія виводить.
Польща скорочує свій контингент.
А наші захрясли у тих вавилонських пісках, і принаймні до президентських виборів ніхто їх звідти не виведе.
А ти кажеш, воно мені треба. Воно нікому не треба.
Але патріоти у своєму репертуарі — провели конференцію «Українське суспільство від розбрату до єдності». Яка може бути єдність на такій Голгофі? І де вони бачили розбрат? Роз-брат, це коли між братами. А хіба ці люди, що запустили пазурі в Україну, нам брати? Віками її розпинають, штрикають у груди, перевіряють,
чи ще жива, чи здригнеться? Віддеріть їх від тіла нації і відкиньте чимдалі, отоді й буде єдність.
А якщо це справді розбрат між братами, то такі брати нічого не варті.
І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду.
В ніч на 1 травня ще десять країн стали членами Євросоюзу, і серед них Польща. Дружина то радіє, то плаче. Переживає за Україну, радіє за поляків. Вони там співали й танцювали до ранку. На весь світ транслювався концерт з Королівської площі, гриміла «Ода до радості» Бетховена.
Президент Польщі підняв європейський прапор.
Поляки передали українцям прикордонний стовп Євросоюзу..."
 
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий