"...Поки Роман здолав три поверхи від квартири до виходу з під’їзду, знову почав падати сніг, лапатий і м’який. Аґнєшка щось співала й пританцьовувала під цю мелодію у світлі ліхтаря, підставляючи симпатичне лице під білі крихкі пластівці, ті одразу танули, від чого щоки і ніс були вологими, як після довгого, нестримного ридання. Але на вустах виблискувала задоволена усмішка.
— Що співаєш? — спитав Роман, підходячи ближче.
— Привіт! Азнавура співаю.
— Ти французьку знаєш? — поцікавився він.
— Ні, просто собі мугикаю, — пояснила Аґнєшка..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий