"...— Привіт, красені… Ну! Чого насторожилися? Тихо! Тихо… А хто гриви спутав? Біс?
Коні насторожено відводили голови від Гоцикових рук, косували на незнайомця. Гоцик обійшов андалусійців, став збоку, роздивлявся захоплено.
І раптом… Посеред веселого вітру, гомону ромів і шуму потічка розчув тихе відчайдушне скигління. Хитнув башкою. «Пес виє», — подумав, та щось особливе, знайоме до інстинктивних природних реакцій чулося у тому скиглінні.
Напружився, обережно повернув голову на звук — під колесами старого бусика лежала худа виснажена жінка з мотузкою на шиї. Другий кінець мотузки — міцно прив’язаний до фаркопа. Дивилася на Гоцика божевільними від відчаю очима, тихо скиглила. Гоцик остовпів: зі стуленими вустами жінка виводила «Несе Галя воду…»
Язик застряг у горлі. Волосся дибки.
— Українка? — прошепотів самими вустами.
Жінка закивала: умивалася сльозами, благально тягнула до Гоцика руки — врятуй…"
Комментариев нет:
Отправить комментарий