Стівен Кінг "Воно": Jerry Lee Lewis, The Penguins, Frankie Lymon & Teenagers, Gene Vincent and His Blue Caps, Freddy Cannon, Frank Sinatra, Chuck Berry, Little Richard

"... Далі на галявині Міського центру йому було видно стенд, на якому березневого дня яскраво синіми літерами сяяло оголошення:

АГОВ, ЮНЬ!

УЖЕ 28 БЕРЕЗНЯ

РОК-Н-РОЛОВЕ ШОУ АРНІ "ВУ-ВУ" ҐІНЗБЕРГА

ДЖЕРІ ЛІ ЛЬЮЇС

"ПІНГВІНИ"

ФРЕНКІ ЛАЙМОН & "ТИНЕЙДЖЕРИ"

ДЖИН ВІНСЕНТ & "БЛУ КЕПС"

ФРЕДДІ "БУМ-БУМ" КЕННОН

ВЕЧІР ЗДОРОВОЇ РОЗВАГИ

Це був концерт, на який Річі дуже хотілося б потрапити, але він розумів, що не має на це жодного шансу. До уявлень його матері про здорову розвагу не входив Джері Лі Льюїс, який повідомляяє американській молоді про те, що "в нас уже є курчата в коморі, чиїй коморі, якій коморі, моїй коморі". Як на те пішло, не входив також і Фред Кеннон, чия "милочка з Талахасі має високе шасі". Вона була готова визнати, що підлітком-малявкою віддала данину моді й упаданню за Френком Сінатрою (якого сама називала Френкі Чванько), але, як і мати Біла Денбро, смертельно ненавиділа рок-н-рол. Від Чака Беррі її кидало в жах, вона проголошувала, що від Річарда Пеннімена, ідомого його підлітковому й передпідлітковому електорату як Малюк Річард, їй хочеться "ригати, як курці"..."