Стівен Кінг "Сяйво": Spike Jones "You Always Hurt the One You Love"

"...Він якраз пив пиво і правив другу дію, коли Венді погукала його до телефону і Денні забризкав тим пивом з бляшанки усі сторінки. Мабуть, аби подивитися, як воно піниться. "Подивитися, як воно піниться, подивитися, як воно піниться" - ці слова знову й знову деренчали йому у голові, немов самотній хворобливий акорд на розладнаному піаніно, замикаючи електросхему його люті. Він рішуче підступив до свого трирічного сина, котрий з такою задоволеною посмішкою дивився на нього знизу вгору, весь такий задоволений успішною роботою, яку він щойно виконав у татовому кабінеті; малюк почав щось казати, і ось тоді-то він й ухопив Денні за руку, заломивши її, щоби змусити сина випустити затиснуті в долоні ластик для друкованих на машинці текстів і автоматичний олівець. Денні ледь скрикнув... ні... ні... кажи правду... він голосно заридав. Надто важко все це діставалося пам'яті крізь той туман люті, крізь те хворобливе бемкання того самого акорду Спайка Джонса*. Венді десь там питає, що трапилося. Голос її слабенький, приглушений його внутрішньою мрякою..."

* Алюзія на пародійну версію романтичної балади "You Always Hurt the One You Love" ("Ти завжди раниш того, кого любиш") у виконанні популярного в 1930-1950-хроках орестру Спайка Джонса (1911-1965), уславленого віртуозними обробками відомих композицій з використанням різного принагідного знаряддя.

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Валерій Гергієв

"...- Познайомимося для початку, - дивився на знервованого, ошелешеного хлопця років 25, що він ніяк не бажав сідати у крісло навпроти столу. Констатував подумки: психічні розлади молодшають.

Підвівся - на рівних. Не підганяв пацієнта, хоч прийом закінчився, вдома чекали дружина і квитки на Гергієва. Зранку зателефонувала давня колега, операційна медсестра Ганнуся - ще за радянських часів працювали в одній лікарні - схвильовано просила знайти час для молодого хлопця, у якого дуже… дуже непрості проблеми. І оскільки години шанованого лікаря були розписані на місяць наперед, довелося затримуватися після прийому, відривати хвилини від Гергієва. А то й зовсім про нього забути. Знав: перший візит до психотерапевта апріорі не буває коротким...."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Таке That “Love, love”

"...Макс чув, як за Ганною Іванівною і Дорою зачинилися двері. Сіпнувся до аптечки у ванній кімнаті - де тут снодійне?! Відпочити, виспатися, набратися сил і до справ, бо у голові вже варилася баланда - сучка, сучка… Проковтнув дві пігулки, упав на диван, врубав “Love, love” “Таке That”. “А по цимбалах… - розмахував шаблею, та рука вже слабла. - Нормально. Усе нормально. Три слова? Я. Я. І втрете Я. Мені ті китайські вітражі - п’яте колесо… Моноліт. І думати, думати! Брак інформації… Той поважний пан… Я й не здогадуюся, які причини змусили його вибухнути… Може, та привітна жінка годиною раніше отруїла його матір, переписала на себе його майно, а чи просто назвала огидним козлом… А я по калюжі… Якого біса?! Думати, думати… Завтра… А тепер… спати…”

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Монтсеррат Кабальє

"...Як здоров’я Ореста Давидовича? - для годиться.

Таточка зітхнула розгублено.

- Єва-Марія сказала: носити мені чорне…

- Яка ще Єва-Марія? - зацікавилася пані Женя головним. А й те: чи їй здоров’ям Ореста Матусова опікуватися?! Та хай хоч сьогодні охолоне.

- Як?! Ви не знаєте? - Таточка теж правильно розставляла пріоритети. - Єва-Марія… Пророчиця з Македонії. Вона теж у Струміце народилася. Як і Ванга. Усе наперед знає. Кажуть, у неї Саркозі бував. Монтсеррат Кабальє. І балет з Марийського.

Пані Женя насупилася: тепло, тепло… А як - щоби гаряче?

- То ви з Македонії повернулися? - усміхнулася привітно.

- Ми з Орестом Давидовичем по задвірках не їздимо, - образилася Таточка.

- А де ж пророчицю надибали?

- У Києві на Костьольній, - кліпнула оченятами Таточка. - Єва-Марія приїхала у місцях сили помолитися. Певно, й не дійшла ще до Лаври. Людей приймає з ранку до ночі..."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Святослав Вакарчук, "Бумбокс"

"...А тут… Макс казиться: сто справ, часу крапля! Ганна Іванівна метушиться, мобільний до вуха приріс, вісім рук виросло, як у індійської богині Калі, - усе встигне! Без проблем! Квіти - двадцять композицій забрати із салону на Мечникова і ще три оберемки ромашок із садового центру на Борщагівці, олов’яні ложки і миски - триста комплектів, проконтролювати доставку. Меню - наїдки, напої. Дивне меню! Перепрошую, нема питань! Скатертини, серветки, симфонічний оркестр з філармонії для офіційного початку, Вакарчука чи “Бумбокс” після третьої чарки - щоби гості не розслаблялися, танцювати не кинулися, слухали - хвала Господу, віршовані думки ще складають в Україні. Десерту не буде. Аукціон. Триста вовняних ковдр уже завезли-а вони навіщо?! І найголовніша інтрига - до місця проведення балу треба добиратися пішки. Юлія Скачко перевіряє список запрошених гостей і пресу, Август Альфредович скептично кривить вуста:

- Це неподобство, Максиме Володимировичу! Ви дискредитуєте фонд! І бал як знакову подію у житті фонду.

Макс скаженіє від збудження:

- Це не просто бал. Це маніфест.

Так он як вони тут Різдво святкують…."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": "Горіла сосна"

"...Дора Саламан пам’ятала свою радість. Вона нічим не різнилася від радощів звичайних людей.

Перша радість - усе життя аж до того дня, коли мама не поїхала на заробітки. Ох, уже дітлахи заздрили, бо Дору після уроків батьки забирали з інтернату щодня, а не тільки на вихідні. А вдома… Мама киселицю подавала справжню, з вівса, а не як ото ліниві ґаздині з “Геркулесу”. І коропа запікала, аж слинкою зійдеш, поки дочекаєшся. А при погоді, як грибами і туристами не пахло, тягла їх із татом на замкову гору до старовинних руїн, щоб отут, на висоті дивитися на теребовлян- ські дахи і співати на весь голос, бо ж нікому не заважаєш. І Дора підспівувала. Диво. Мама казала: “Ти чудово співаєш, сонечко!” Дора усміхалася, очей з маминих рук не зводила, бо мама співала й рукою позначала для доньки ритм. І виходило. От би самій почути… А татові як мама - “Горіла сосна, палала…” А він їй - Дора по вустах читала - “Поцілуймося, мила… Поцілуймося доволі…” А чи читав мамі свої вірші. Мама сміялася, обіймала тата, Дора хапала за ноги їх обох, притискалася - ох же, люблю я вас!.."

Люко Дашвар "Биті є. Макс": Василь Іванович Агапкін "Прощання слов’янки"

"...- Перепрошую… Дівчина щойно тут була… Де ділася?

- Певно, пішла…

- А чому вона тут… стояла?

- Не знаю… Мене на цю ділянку тиждень тому перевели. Оце тиждень її тут і бачу. Постоїть-постоїть собі і йде.

- А картонку тримає… Що на ній написано?

- Хтозна! Я біля неї не крутилася. Я отаких дурнуватих не люблю… Чого ото тирлуватися день у день? Діла нема, чи що?..

Яке паскудство!

Зиркнув на тітку дикувато, як божевільний, що йому лікарі лоботоміею пригрозили, на автопілоті - геть. Косував на перехожих: голий! Усі бачать: Тополиною алеєю - до Леніна. Під монументом зграйка пенсіонерів у шахи під “Марш слов’янки” рубається. Вони з Любою теж… у шахи грали..."