"...Він якраз пив пиво і правив другу дію, коли Венді погукала його до телефону і Денні забризкав тим пивом з бляшанки усі сторінки. Мабуть, аби подивитися, як воно піниться. "Подивитися, як воно піниться, подивитися, як воно піниться" - ці слова знову й знову деренчали йому у голові, немов самотній хворобливий акорд на розладнаному піаніно, замикаючи електросхему його люті. Він рішуче підступив до свого трирічного сина, котрий з такою задоволеною посмішкою дивився на нього знизу вгору, весь такий задоволений успішною роботою, яку він щойно виконав у татовому кабінеті; малюк почав щось казати, і ось тоді-то він й ухопив Денні за руку, заломивши її, щоби змусити сина випустити затиснуті в долоні ластик для друкованих на машинці текстів і автоматичний олівець. Денні ледь скрикнув... ні... ні... кажи правду... він голосно заридав. Надто важко все це діставалося пам'яті крізь той туман люті, крізь те хворобливе бемкання того самого акорду Спайка Джонса*. Венді десь там питає, що трапилося. Голос її слабенький, приглушений його внутрішньою мрякою..."
* Алюзія на пародійну версію романтичної балади "You Always Hurt the One You Love" ("Ти завжди раниш того, кого любиш") у виконанні популярного в 1930-1950-хроках орестру Спайка Джонса (1911-1965), уславленого віртуозними обробками відомих композицій з використанням різного принагідного знаряддя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий