"...Двічі йому просити не довелося. Я вигріб дві понюшки з горою і був би подвоїв кількість прийнятого, якби Джейкобз не вирвав флакончика мені з рук. Та навіть попри це, у голові моїй відчинилося вікно на тропічний пляж. Повіяв ніжний вітерець, і зненацька стало начхати на те, що буде з моїми мозковими хвилями. Я сів на стілець.
Відчинивши одну з настінних шафок, Джейкобз витяг покоцані й перемотані скотчем навушники, подушечки яких були накриті хрест-навхрест металевою сіткою. Встромив їх у підсилювачеподібний прилад і простягнув мені.
— Якщо я почую «В райському саду»*, то вшиюся звідси, тільки п’яти зблиснуть.
Він лише всміхнувся й нічого не сказав.
Я надів навушники. Сітка холодила вуха.
— Ти вже на комусь це випробовував? — спитав я. — Боляче буде?
— Не буде, — відповів Джейкобз, проігнорувавши перше запитання взагалі. А тоді, неначе заперечуючи власні слова, дав мені капу, таку, як іноді використовують бейсболісти. І всміхнувся, коли побачив мій вираз обличчя..."
* Пісня американського рок-гурту «Iron Butterfly» 1968 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий