"...А потім що? Що потім? Вони, можливо, спромоглися б дістатися
«фольксвагеном» до Західного узбережжя, припустив він. З новим
бензонасосом це було б можливо. Якихось п’ятдесят миль на захід звідси, а
далі вже все з гори, він міг би збіса мало не на самій нейтралці
доплисти до Юти. А далі — сонячна Каліфорнія, край помаранчів і
можливостей. Він, з його першорядною репутацією алкоголіка, людини, яка
б’є учнів і полює на привидів, поза всякими сумнівами, зможе втілити там
власні плани. Будь які, на свій смак. Майстер-підмітайло — прибирати в
автобусах «Ґрейгаунд». Автомобільний бізнес — мити машини в
гумовому костюмі. Кулінарне мистецтво, як варіант — мити посуд у якійсь
харчевні. Або, якщо пощастить, більш відповідальний пост, як от заливати
бензин на заправці. У такій роботі присутня навіть стимуляція інтелекту
— відрахувати решту, виписати касовий чек. «Я можу дати вам двадцять п’ять годин на тиждень за мінімальну ставку». Отакими-от були важкі мотиви* того року, коли «Чудо-хліб» йшов по шістдесят центів за буханець..."
* Алюзія на пісню Боба Ділана «Йо! Важко і пляшка хлібного» («Yea! Heavy
and a Bottle of Bread», 1975), де зокрема співається: «Треба вибиратися з
цього одновуличного містечка… відвези мене на Південь, у Каліфорнію,
бейбі».
Комментариев нет:
Отправить комментарий