"...Це було так несправедливо, що все обернулося таким чином, — схоже,
невдача переслідує їх. Їм не вдалося скинути її собі з хвоста тим, що
вони забралися аж сюди, нагору, врешті-решт. На той час, коли вони
завтра після полудня прибудуть у Сайдвіндер, цей золотий шанс уже
випарується — піде слідом за блакитним замшевим черевиком, як любив
колись приказувати один його старий сусіда по кімнаті в гуртожитку*.
Уявити лишень різницю, якщо вони не спустяться звідси вниз, якщо вони
зможуть це якось перетерпіти. Його п’єсу буде закінчено. Тим чи іншим
способом, але він прилаштує до неї якийсь фінал. Його непевність щодо
власних персонажів могла б додати певного шарму неоднозначності
оригінальному фіналу. Ймовірно, ця п’єса навіть принесла б йому якісь
гроші, в цьому нема нічого неможливого. Та навіть без цього цілком
можливо, що Ел зміг би переконати Стовінгтонську Раду знов узяти його на
роботу. Звісно, він перебуватиме на випробувальному терміні, можливо аж
три роки, але якщо він зуміє залишатися тверезим і продовжуватиме
писати, йому, можливо, не доведеться цілих три роки залишатися в
Стовінгтоні. Авжеж, раніше він не був у великому захваті від
Стовінгтону, почувався пригніченим, живцем похованим, але то була
незріла реакція. Більше того, як бодай хтось може отримувати задоволення
від викладання, коли кожний другий чи третій день на тижні перші три
уроки він проводить з похміллям, що розриває череп? Знову так не буде.
Він зможе давати раду своїм функціональним обов’язкам набагато краще.
Джек був у цьому впевнений..."
* Алюзія на пісню Елвіса Преслі «Blue Suede Shoes», де співається: «Роби
зі мною, що хочеш, лише не наступай на мої блакитні замшеві черевики».
Комментариев нет:
Отправить комментарий